Жіноча справа:

Ірина Єгорченко
Після розмови з Іриною Єгорченко математика здається не просто магією чисел. Виявляється, за правильного використання вона покращує нам життя. Та в цьому інтерв'ю не лише про математику: про псевдонауку в українських реаліях ми теж поговорили.


Записали Юлія Білоус, Дар'я Кузява
Фотографії Валентин Кузан

Про математику
Математика – це мова, якою Всесвіт говорить із нами, і спосіб для людей пояснити одне одному своє розуміння Всесвіту. Це творча діяльність і мова, якою говорять усі народи. Якщо фізика потрібна для формування світогляду, довіри до Всесвіту і до людей, що забезпечують функціонування нашої інфраструктури, то математика потрібна, щоби люди краще розуміли природничі науки. Наприклад, методи доведення у медичних дослідженнях – це математика. Людина має знати, чому лікарі говорять, що щось маємо робити так, а не інакше. У примітивному суспільстві можна було обійтися поясненнями про домовиків чи злих духів, які спричиняють хвороби. Проте для людини ХХІ століття це не годиться.

Математика також потрібна для ухвалення рішень. Юристи, наприклад, повинні її розуміти. Чому? Щоби знати, що лотерея – це не злочин, а фінансова піраміда – злочин, і її організаторів потрібно карати. Є людина, що «створює» піраміду і каже наступним десяти людям: «Ви даєте мені гроші, а я вам за це дам право брати гроші з наступних людей». Очевидно, що кількість цих людей скінченна. Той, хто захоче вскочити в цю піраміду на якомусь із рівнів, може заробити лише на пограбуванні нижчих рівнів. А так роблять лише шахраї. У лотереї натомість усе випадкове. Я можу програти, а можу й виграти. Всі гравці однаково розуміють ситуацію. За правильного розрахунку можна вивести виграшну стратегію: перемога настає, коли накопичення джекпоту припадає на певний його рівень за визначених умов лотереї.

Є ще один момент, який необхідний для розуміння життя і потребує знання математики, – це оцінка ймовірності. Багато людей роблять неправильний вибір, бо не розуміють різниці між ймовірністю і визначеністю. Однак не все у нашому житті визначене і передбачуване. Ми маємо оцінювати ризики. Наприклад, купувати туристичний страховий поліс чи потім сплачувати за лікування власними коштами. Математика вчить, як оцінити цей ризик і визначити його ймовірність.

Про розпорядок дня
Мої дослідження займають майже 90 % часу. Я працюю зранку та ввечері, вдень займаюся власними справами. Маю налаштування на розсилку від Google Scholar за ключовими словами: диференціальні варіанти, симетрія диференціальних рівнянь, еквівалентність диференціальних рівнянь. Починаю свій день із прочитання arXiv. Це таке місце в інтернеті, куди вчені викладають свої, як правило, ще не рецензовані статті. Потім їх надсилають до журналів, і ці тексти рецензуються. Однак саме в «архіві» їх читають усі, і досить часто там друкують коментарі до цих статей. У більшості математиків і фізиків день починається з перевірки «архіву».

Зранку я часом працюю вдома. У мене крихітна квартира, проте там є два робочих місця. На одному робочому місці комп'ютер спеціально відключений від інтернету, щоб не відволікатися. Підключаю інтернет тільки тоді, коли потрібно щось переглянути в мережі. В іншому місці є лише папери. Хороша математика мене дуже затягує, й інколи неможливо відірватися, поки не досягнеш мети. Часом доводиться майже «силоміць» робити перерву. А написання наукових статей – це інша історія: треба змушувати себе, встановлювати дедлайни, щоб встигнути до конференцій. Інколи застосовую математичний підхід, щоби правильно розставити пріоритети й використати ресурси.

До Інституту математики (Інститут математики НАН України – прим. ред.) я ходжу на семінари. В Інституті більшість людей не має власних робочих місць. Співробітники Інституту працюють самостійно, але ми тісно спілкуємося з колегами, зустрічаємося на семінарах та листуємося між собою. Працювати в нашій установі сьогодні технічно складно. Останній комп'ютер за бюджетні кошти у наш відділ купили, здається, ще у 1991 чи навіть у 1989 році – точно дуже давно. А ще комфортно перебувати у приміщенні можна хіба що влітку, коли на вулиці спекотно, а тут навпаки – прохолодно. Тому зазвичай я працюю вдома або ж у Національній бібліотеці імені Вернадського (де зазвичай лише трохи тепліше, ніж в Інституті).

Я займаюся розрахунками, пишу всілякі формули. Маю глобальні ідеї, над якими мені цікаво працювати. Їх я розбиваю на локальні задачі, які потім розглядаю. Інститут математики не ставить перед нами обмежень щодо публікацій або проведених досліджень, однак звітувати потрібно. Я подаю список написаних статей, конференцій, у яких беру участь, доповідей на семінарах. До наших обов'язків також входить експертиза робіт математиків-любителів, але у звітах ми цього не вказуємо. Ті, хто вважають, що знайшли геніальний розв'язок задачі, надсилають свої розрахунки в Академію наук або ж до Кабінету міністрів, або Адміністрації Президента. Зрештою ці роботи потрапляють до нас. Поки що я нічого вартісного не бачила. Проте у світі є приклади знаходження цікавих розв'язків математиками-любителями. Наприклад, американська домогосподарка знайшла п'ятикутники, які покривають площину. Це задача на розбиття простору різними фігурами, яку використовують у багатьох галузях.



Про становлення
У молодшій школі в мене був інтерес до пізнання світу. Вже у п'ятому-шостому класах я почала займати призові місця на олімпіадах. Тоді стало зрозуміло, що розв'язувати задачі у мене виходить набагато краще, ніж в інших. У свої 12 я вже знала точно: 1 серпня відповідного року вступатиму на механіко-математичний факультет Київського університету (КНУ ім. Тараса Шевченка).

У мене не було жодного сумніву. Мої батьки спочатку думали, що це несерйозно, а коли зрозуміли мій настрій, вирішили мене відмовляти. Вони налаштовували мене на спеціальність інженера-будівельника, бо самі були будівельниками за професією.

Та я дуже задоволена тим, що зробила так, як хотіла. Це рішення, яким я дуже пишаюся, хоч батьки вважали, що математика – це щось відірване від життя. Щодо науки у них теж були упередження: там усе тільки через зв'язки. Навіть коли я вступала в аспірантуру, вони все ще продовжували зі мною сперечатись, хоча це не мало сенсу. Говорили, що це погана ідея, бо мені не вдасться пробитися. Насправді мене це дивувало, бо тоді я вже мала три пропозиції аспірантур. Зрештою, обрала те, що мені найбільше сподобалося.


Про задачі
Можливо, це неправильно, проте я намагаюсь обирати для себе складні задачі, які не можна розв'язати алгоритмічно. Інколи виявляється, що ти довго розв'язуєш задачу, а її вже хтось у світі розв'язав до тебе. Просто ви знайшли розв'язки за допомогою різних підходів. Настільки різних, що треба бути вузькопрофільним спеціалістом, щоби зрозуміти – це одне й те саме. Крім того, я займаюся дослідженням еквівалентних та нееквівалентних розв'язків математичних рівнянь. Шукаю методи, якими можна визначити, чи є це рівняння новим, чи у нього є еквівалентні рівняння, простіші, і які можна досліджувати замість цього. Наприклад, бувають лінійні й нелінійні рівняння, і ми досліджуємо такі, що можуть бути еквівалентними лінійним, які простіше розв'язати. Я сподіваюся, що колись ця робота допоможе створити комп'ютерні методи класифікації рівнянь, щоб визначити, чи певне рівняння отримане з відомого, чи воно саме відоме, чи отримали для нього якісь результати. Так можна буде автоматизувати математичну класифікацію, визначення математичних результатів. У Google такі речі майже нереально знайти. Я користуюся різними методами пошуку, але це насправді дуже складно.

Одна з моїх найбільш цитованих робіт стосується загальних диференціальних варіантів для довільної розмірності і довільної кількості скалярних функцій. Тобто це такий узагальнений опис вимог для математичних скалярних моделей, що відповідають принципам спеціальної теорії відносності в механіці Айнштайна або в механіці Ньютона (це два окремі набори критеріїв).

Паралельно я займаюся математичним дослідженням рейтингів. Працюю над тим, як правильно оцінити їхню якість. Для того, щоб створити рейтинг або будь-яку систему оцінювання, треба чітко знати їхню мету. Часто на папері і в реальності вона різна. Тож такі рейтинги щодо наукових досліджень стимулюють не науку, а її імітацію. Важливо, щоби рейтинг містив небагато параметрів: це знижує можливість маніпуляцій. Рейтинги мають сенс, коли такі параметри суттєві й визначаються більш-менш об'єктивно.



Про плагіат і псевдонауку
Ми спілкувалися якось із одним редактором провідних журналів про те, як треба робити хороший журнал. Таке видання повинне мати певну політику щодо плагіату. У таких галузях жоден плагіат не можна оцінити гарантовано. Якщо хтось дає довідку про відсутність плагіату – це відверте шахрайство. Але все-таки можна визначити його наявність чи відсутність із досить великою ймовірністю (але це не буде 100 %). Якщо на препринтному сервері arXiv.org публікує свої роботи досить велика спільнота, є шанс, що більшість статей люди читають і бачать. Так, є якась невелика ймовірність, що десь існує надрукована робота, не оцифрована і не процитована. Але, як правило, ми побачимо, що і звідки «вкрав» автор, якого підозрюють у плагіаті. Сьогодні дуже поширена купівля дипломів та дисертацій, і, на жаль, багато керівників нашої держави не писали свої наукові роботи. Їх не завжди купували, не завжди списували, однак видно, що самі вони цього не робили. Я не повірю, що людина, яка займається бізнесом чи працює на державній службі, одночасно сама пише дисертацію. Або вона пише дисертацію вкрай низької якості, або її пише хтось інший.Такий спосіб «написання» просто фізично неможливо викрити повністю. Варто хоча би говорити, що така проблема є.

Псевдонаука – це дуже небезпечна річ. На це витрачається багато державних ресурсів. Часто рекламують якісь псевдонаукові дурниці: наприклад, магнітні скручувальні лічильники, які не працюють. Часом люди намагаються отримати державне фінансування на отримання енергії з повітря, а журналісти «купуються» на такі квазівинаходи. Нещодавно якийсь хлопчик запропонував отримувати енергію з повітря, ціна якої не перевищуватиме 3 копійок за 1 кВт (йдеться про школяра з Кіровоградщини Самуїла Кругляка – прим. ред.). Така реклама псевдонауки привчає людей до того, що складні проблеми можна легко вирішити. Насправді для того, щоб вирішити складну проблему, потрібно докласти значних зусиль. Згадаймо також оце безглуздя з ГМО, які нібито шкідливі. Такі масово поширювані твердження можуть призводити до того, що щось шкідливе справді пропустять. Наприклад, про нібито «шкідливість» ГМО відомо практично всім, а про реальну шкідливість вживання нагрітого меду – чомусь ні. Звичайно, в науці якісь парадигми змінюються, однак треба розуміти, що таке зміна наукової парадигми, а що – псевдонаука. Не треба вигадувати якісь фантазії про гнома, який сидить у двигуні автомобіля. Якщо людина всерйоз пише у роботі слова «теорія всього» – це (як іронічно!) все пояснює. До речі, є така жартівлива назва хвороби nobel disease (з англ. «нобелівська хвороба» – прим. ред.), коли людина отримує високу оцінку своїх досягнень, і в неї починає «злітати» критичне мислення.

Про Теслю
Це давно відома ситуація (йдеться про Юрія Теслю, який розробив «теорію несилової взаємодії» і заперечує теорію відносності Айнштайна. Ірина Єгорченко назвала Теслю псевдонауковцем, за що той подав позов до суду. П'ятеро вчених-фізиків провели експертизу, щоб підтвердити псевдонауковість створеної Теслею теорії. – прим. ред.). Теслю призначили деканом факультету КНУ, і він почав пропагувати свою теорію вже там. Про його сумнівну теорію фізики почали писати ще у 2013-14 роках. Тим часом Тесля почав робити доповіді у різних місцях, де зазвичай ніхто нікого не слухає, тому там можна говорити, що заманеться. Під час свого виступу у Верховній Раді України (16 листопада 2016 року відбулися слухання «Про стан та проблеми фінансування освіти і науки в Україні», де доповідала Ірина Єгорченко – прим. ред.) я сказала: якщо ви фінансуєте «оце», то може трохи «десь збоку» дайте гроші студентам, які хочуть працювати у справжній науці.

Вже відбулося кілька слухань у суді, але мене не повідомили про це, тому я була відсутня. Наскільки я розумію – таким і був задум. До речі, формулювання позову дуже цікаве: воно не про честь із гідністю – Теслю назвали псевдонауковцем, і він образився. Та робити якусь трагедію з почутого не варто: смішно вважати ці слова образою. Адже він не хоче сказати: «Я – псевдонауковець, але я вважаю, що це образа», тому в позові є вимога визнати недостовірним сам факт. Я не дуже розумію на якій підставі суд може досліджувати такі речі, бо суддя не є науковцем чи філософом науки, а висновки експертів щодо псевдонауковості його «теорії» ми надали. Очевидно, що Тесля теж знайде своїх прибічників, докторів науки, які напишуть усе, що завгодно.

(9 жовтня 2018 року Печерський суд ухвалив рішення спростувати інформацію про те, що Юрій Тесля – псевдонауковець. Ірина Єгорченко подала апеляцію до Київського апеляційного суду, який 9 січня 2019 року задовольнив вимоги науковиці – прим. ред)

Наука державі потрібна не тільки для інновацій, а й для якоїсь експертизи. Життя дуже складне. Нам потрібні науковці, щоб розуміти, що відбувається. Якщо людина свідомо відмовляється від наукового світогляду і говорить, що має красиву теорію і тому вона має бути правильна – це нічого не означає. Як і те, що в неї може бути скільки завгодно орденів чи медалей. Ніде не написано, що він не може бути псевдонауковцем, якщо має якісь ступені чи відзнаки. Навпаки, є купа людей, які в одній галузі науковці, в іншій – псевдонауковці. Так буває.



Про освіту
Метою уроків математики в радянській освіті було відібрати дітей, які могли би бути інженерами для військово-промислового комплексу. Коли ця мета самоліквідувалася, з'ясувалося, що взагалі ніхто нічого не розуміє. Сьогодні багато людей думає: «Навіщо я вчив ту математику, якщо тепер вона мені зовсім не потрібна». Та математика потрібна хоча би тому, що вона удосконалює певні нейронні зв'язки, а за правильного викладання навіть навички мислення. Я вважаю, що викладання математики потрібно переформатовувати. Наприклад, я би вчила не рівнянням, а елементам теорії ігор і теорії ухвалення рішень. Мене дратує захват від оцінок і рейтингів – це абсолютно безглузда річ з погляду математики. Крім того, потрібно вчити дітей системно і стабільно. Це не має бути тільки математика, а скоріше інтегрований математично-економічно-управлінсько-політологічний предмет, який справді вчитиме людей ухвалювати рішення обґрунтовано.