Жіноча справа
У них вийшло. Вийде й у тебе!



За життя Марії Кюрі, Розалінд Франклін і Лізи Майтнер жінкам не дозволяли вступати до вищих навчальних закладів. Освіту вони здобували вдома або лише за підтримки батьків. Бути доктором наук для жінки вважалося непристойним, але, вони — всупереч усім стереотипам — показали світу на що здатні. Ці жінки зробили неймовірні відкриття і надихнули інших жінок займатися наукою, а нас — на створення проекту «Жіноча справа» з ілюстраціями Мирослави Скіри. Ми хочемо, щоб про них знали більше. Тож одягай футболку, щоб опинитися у полонії науки, і даруй мотивацію і сміливість втілювати свої таланти собі, рідним і друзям!
Після здобуття докторського ступеня з фізичної хімії Розалінд Франклін вивчала методи рентгенівської дифракції у Парижі. У 1951 році Розалінд почала дослідження у Королівському коледжі, де працювала разом з Морісом Вілкінзом. Тоді ставлення до жінок у науці було упередженим, колеги-чоловіки не вважали їх професійно рівними. Жінка навіть не могла обідати з ними в одній їдальні чи брати участь у дискусіях.

Та стереотипи не завадили жінці вдосконалити методи зйомки ниток ДНК. Завдяки якісним фотографіям Франклін розрахувала приблизні розміри молекули ДНК і припустила, що вона має форму спіралі.

Водночас двоє науковців Джеймс Вотсон і Френсіс Крік намагалися зрозуміти структуру носія спадковості та створити модель ДНК. Кожне нове припущення дослідників було хибним, аж поки до них випадково і без відома авторки не потрапили роботи Розалінд Франклін. Ці розрахунки допомогли їм збудувати модель ДНК, а у 1962 році Вотсон і Крік отримали Нобелівську премію за це відкриття. Франклін тоді вже померла — у 37 років вона програла боротьбу з раком яєчників.Пізніше Вотсон і Крік визнали, що без робіт Розалінд Франклін, їм не вдалося би здійснити своє відкриття.


Заборона на вступ жінок до Варшавського університету не дозволила Марії Склодовській отримати вищу освіту в рідній Польщі, тож вона вступила до паризької Сорбонни, щоб вивчати фізику. Там вона познайомилася з П'єром Кюрі — професором фізики та майбутнім чоловіком. У 1898 році вони разом почали досліджувати радіоактивні сполуки. Кюрі припустила, що в урановій руді міститься невідомий елемент — так Марія і П'єр Кюрі відкрили полоній і радій, а через кілька років подружжю вдалося виокремити радій з урану.

У 1903 році Марія захистила докторську дисертацію з цієї теми у Сорбонні. У тому ж році подружжя Кюрі разом із фізиком Анрі Беккерелем отримали Нобелівську премію. Через три роки після отримання премії П'єр загинув, і Марія зайняла його посаду викладача в університеті, ставши першою жінкою, що отримала цю посаду в Сорбонні.

У 1911 році вона отримала другу Нобелівську премію з хімії. Попри успіх, Марія продовжувала стикатися з великою критикою з боку колег-чоловіків і ніколи не отримувала значних прибутків від її роботи. Наприкінці 1920-х років її здоров'я почало погіршуватися. Марія померла 4 липня 1934 року внаслідок лейкемії, зумовленої впливом високоенергетичного випромінювання, яке подружжя використовувало під час досліджень. Старша донька — Ірен Кюрі — повторила успіх матері: у 1935 році вона також стала лауреатом Нобелівської премії з хімії за синтез нових радіоактивних елементів.


У 1905 році Ліза Майтнер стала першою жінкою у Віденському університеті, яка здобула PhD в галузі фізики. Після цього вона почала вивчати хімію в Інституті Кайзера Вільгельма в Берліні під керівництвом Макса Планка. Там і познайомилася зі своїм партнером Отто Ганом, із яким працювала впродовж 30 років. У 1926 році Майтнер стала першою жінкою в Німеччині, яка отримала звання професора, — вона почала працювати у Берлінському університеті.

Після відкриття нейтрона у 1932 році постало питання про створення трансуранових елементів (хімічні елементи з атомним номером вище 92, які у таблиці йдуть після урану). Майтнер з Ганом та іншими науковцями, як-от Ернест Резерфорд, Енріко Фермі, Ірен Жоліо-Кюрі почали змагатися за першість у цих дослідженнях і навіть не припускали, що закінчаться вони створенням ядерної зброї. Перед початком Другої світової війни Майтнер була змушена покинути Німеччину через єврейське коріння. Отто Ган залишився працювати там, тож Ліза продовжила роботу зі своїм племінником — Отто Робертом Фрішем.

Майтнер помітила, що процес ядерного поділу створює ланцюгову реакцію, яка може призвести до великих викидів енергії. Ця заява викликала сенсацію в науковому середовищі. Саме після її відкриття деякі науковці переконали Айнштайна написати лист президенту Рузвельту, після чого був створений Мангеттенський проект. Сама Майтнер від участі відмовилася.

У 1945 році Майтнер і Гана номінували на Нобелівську премію з хімії за відкриття ядерного розпаду, проте премію отримав лише Отто Ган. Попри все, вклад Майтнер у науку не залишився без уваги: у 1946 році Ліза Майтнер стала жінкою року за версією National Press Club, 1949 року її нагородили медаллю імені Макса Планка, а пізніше Ган, Штрассман і Майтнер разом отримали премію Енріко Фермі.
Усі три футболки можуть стати твоїми